Яка провідна рука — права чи ліва?

       У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав’язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв’язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов’язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі — дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мислення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навко¬лишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнтуються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротичною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточуючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам’ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

        Співпраця батьків і вихователя

Мотиваційна і розумова готовність, емоційно-вольовий розвиток, фізичне загартування дитини забезпечуються спільними зусиллями  педагогів дошкільного закладу і батьків.

         Кожна сім’я в міру своїх можливостей вводить дитину в навколишній світ, дає якісь знання і навіть учить читати, розв’язувати задачі тощо, тобто бере на себе функції підготовки до школи. Від того, як вона це робить, багато  в чому залежить успіх наступного навчання. Якщо вплив сім’ї відповідає загалом завданням і змісту підготовки дітей до вимог сучасної школи, то можна відзначити справжню спільність сім’ї і дошкільної установи. Коли ж  батьки, через свою необізнаність, відсутність практичних умінь, а то й просто нерозуміння своєї ролі в цій важливій справі, стоять осторонь, або, ще гірше, навчають неправильно, готовність дитини до школи має недоліки, які різною мірою, але обов’язково негативно, позначаються на її шкільному житті.

         Одне з найбільших перешкод  на шляху успішного співробітництва вихователя з батьками – неправильне розуміння останніми функцій дитячого садка. Для одних батьків дошкільний заклад уособлює  можливість передати догляд за дитиною в надійні руки на той час, поки вони працюють, а розвиток дитини,  формування її особистості вони вважають тільки своєю турботою. Інші навпаки, перекладають на дитячий садок всю виховну роботу на тій підставі, що дитина перебуває там цілий день.І в тому, і в другому випадках вимоги сприймаються  як безпідставні, в тому числі і ті, що стосуються різних сторін підготовки дитини до школи в сім’ї.

         Щоб впевнити батьків у тому, наскільки серйозно готує дітей до шкільних занять дошкільна установа, використовується такий метод роботи, як день відкритих дверей. В цей день батьки запрошуються на заняття з різних розділів програми. Через практичне ознайомлення з завданнями, виконуваними на заннятях, зміст і методи навчання дошкільників стають для батьків наочними й зрозумілими.

         Водночас вихователь може  скористатися з  присутності батьків на занятті і з більш вузькою, але не менш важливою метою – проаналізувати особливості діяльності конкретної дитини, звернути увагу на прояви її поведінки тощо. Все це батьки не завжди бачать самі. Якщо дитина на занятті не встигає довести розпочату справу до кінця, не вкладається у відведений час, - треба вдома привчати її до більш швидкого темпу. Якщо її робота неохайна, зроблена похапцем, обов’язково слід вимагати акуратності при виконанні домашніх доручень. Якщо протягом усього заняття вона зазирала до сусіда по столу – розвивати ініціативність. Конкретні вказівки вихователя на фоні щойно баченого набирають особливої переконливості.

         Існують різні форми роботи з сім’єю вихованців: консультації, індивідуаніні бесіди,  батьківські збори.

         Батьки відіграють велику роль у формуванні в дитини вміння правильно оцінювати результати своєї діяльності, гідно переживати успіхи і невдачі, вміння вчитись і працювати в колективі, доброзичливо ставитись до товаришів тощо.

         Підкоряючись загальним законам сім’ї, не порушуючи загальної течії життя дорослих, дитина набуває перших навичок співжиття.

         Дитина на практиці приходить до розуміння прав та обов’язків і великих, і маленьких. Вона щоденно переконується, що в сім’ї існують певні правила, від додержання яких багато в чому залежить  гармонія інтересів всієї сім’ї. Не підкорятися цим правилам просто неможливо. Чим дружніша сім’я, тим вагоміший її колективний авторитет.

         Виховання в дитини початкових навичок колективізму великою мірою залежить від батьків, від тону і стилю взаємин у сім’ї.

         Хіба не буває так.  У сім’ї зовнішньо все гаразд, не буває суперечок, проте всі живуть роз’єднано, кожен сам собі.  У відпустку роз’їзджаються у різний час і у різні місця, сімейні справи вирішують поодинці, а у вихідні не знаходять часу ( а точніше бажання), щоб організувати  спільне дозвілля. У такій сім’ї і діти, коли їх навіть двоє троє, звичайно живуть також роз’єднано.

         Зате у дружній сім’ї, де є спільні інтереси, свої звичаї і традиції, що створюють атмосферу щирості, близкості і згуртованості, завжди знаходять час для спільних справ. У такій сім’ї і великі і малі справи вирішуються «колегіально». Тому навіть найзвичніше – сімейні свята, спільні прогулянки, вечірнє дозвілля, розмова про книгу, кінофільм, працю, враження дня- усе це справляє на дитину виховний вплив. У такому «кліматі» дружби легше сформувати навички колективності.

         Велике виховне значення має ставлення батьків до дітей, з якими товаришує син або донька.

         Якщо дитина постійно бачить на обличчях батьків незадоволення, коли до неї приходять ровесники, або чує: « З цим не знайся, а той забіяка – нічого гарного не навчить.!» - навряд чи буде це добрим прикладом для дитини. Добре, якщо дитина має можливість переконатися, що ви не байдужі до справ дитячого садка.

         Іноді внаслідок недоліків виховання, які були припущені у дітей 6-7 років вже можуть скластися досить стійкі негативні риси характеру – агресивність, егоїзм, неповага до дорослих, надмірна збудливість, брехливість. Вони можуть бути причиною розвитку неврозів і дуже ускладнити життя і навчання в школі.

         Чи може дитина, наприклад,  відмовитися від купівлі дорогої іграшки, якщо ви не  маєте можливості придбати її негайно?  Чи вміє оберігати, не порушувати голосними іграми відпочинок дорослих? Чи може за власною ініціативою  піклуватися про старших і подати стільця гостеві, піднести впущену річ, запитати у бабці про самопочуття, знаючи, що та щойно одужала? Чи охоче і без нагадувань пригощає дорослих солодощами? Коли розповідає про справи  та події дитячого садка, то який займеник найчастіше вживає – « я» чи «ми»?

         Вміння проявляти турботу і увагу до інших не приходить до дитини само собою,  цього треба вчити. Учити і словом, і ділом, і, головне, - прикладом власного життя.

         Організація трудової діяльності дитини дошкільного віку обумовлюється її здібностями та можливостями.

         Насамперед праця дітей ніякою мірою не повинна замінювати працю дорослих.  Допомагаючи дорослому, дитина включається до праці лише в тій мірі, яка посильна для неї.

         У старшому дошкільному віці трудові обов’язки дитини зростають: вона не лише повинна вміти обслуговувати себе(одягтися, роздягтися, застелити постіль, пришити відірваного гудзика) або брати посильну участь у справах дорослих, а й, головне, працювати для інших, виявляти увагу і піклуватися про тата, маму, бабусю, молодшого брата чи сестру.

         Кожна людина – індивідуальність, кожна  сім’я – своя, неповторна одиниця суспільства.

          Отже, скільки сімей, скільки настанов, підходів, вимог. Але ж кожна людина народжується для життя в суспільстві, тобто, з  вузького родинного кола обо’язково виходить у зовнішній широкий світ, отже, повинна засвоїти й певні вимоги та норми.

         Саме тому так важливо з дитячих років узгоджувати вузькосімейні вимоги і норми з вимогами і нормами суспільства.