Практичний психолог  Літвін Тетяна Миколаївна       Блог практичного психолога https://psiholog-zdo.blogspot.com/search/label/https://   Сторінка падлет    https://padlet.com/tanalitvin040/psuxolog           ШАНОВНІ БАТЬКИ!         Як перевірити готовність дитини до школи: практичні поради психолога   У професійному середовищі постійно точаться дискусії щодо готовності дитини до школи. Водночас скасування вступних тестів при прийманні дітей до освітніх закладів розгублює батьків. На що орієнтуватися під час ухвалення рішення про готовність дитини? Топ-5 складників готовності до школи Особливо це актуально для діток, які на початок навчального року мають вік майже 6 років. Деякі батьки вважають вирішують, що чим раніше дитина піде до школи, тим ліпше. Навчання триває аж 12 років, і якщо дитина сідає за парту в віці 7 років, то середню освіту завершує аж у 19. Однак існує негативний досвід батьків, які віддали дітей до школи зарано, і потім довелося переживати наслідки. Спробуємо розібратися, на що звертати увагу батькам, щоби зрозуміти, чи дитина готова до шкільного навчання; а також, що вони можуть зробити для допомоги у формуванні належних якостей. Що насправді необхідно дитині для початку навчання, а що не таке важливе? Розглянемо складники шкільної готовності: Інтелектуальна готовність Фізіологічна готовність мозку до навчання Вольова готовність Здатність робити щось всупереч складнощам Соціальна готовність Навички спілкування з іншими Мотиваційна готовність «Навіщо мені школа?» Фізичне дозрівання Готовність тіла до навчання   Чинники інтелектуальної готовності дитини до школи Зазвичай батьки дбають про навчальні навички дитини: письмо, рахунок, читання, загальний розвиток. Але насправді для навчання важливо дещо інше – дозрівання певних відділів головного мозку, які відповідають за формування цих навичок. Навичка ще може бути несформована, проте все готово до формування. Іншими словами, дитина може не вміти розв’язувати приклади, але мати уявлення про число, числовий ряд, співвідносити за кількістю, порівнювати, вміти робити висновки і бути зацікавленою. Така дитина швидко навчиться розв’язувати приклади. Ми дивимось на здатність дитини робити висновки, уважно слухати й чути, ставити запитання, якщо не все зрозуміло; на розвиток її пам’яті, уваги, уяви. Що можуть зробити батьки для сприяння формуванню інтелектуальної готовності дитини: Давати адекватне інтелектуальне навантаження – розмовляти на різні теми, обговорювати події та враження, дозволяти самостійно вирішувати в непринципових ситуаціях і знаходити рішення ігрових або життєвих завдань. Наприклад: запропонувати відгадати, куди поділася крижинка, що ви принесли з вулиці; не підказувати, чому падає будинок, який стоїть на одному кубику; взагалі намагатися не давати готових відповідей відразу. Знайти центр підготовки до школи, у якому не зловживають «шкільними» методами – діти не сидять за партами, їх завдання не виключно письмові, а педагоги грають із ними в «правильні» ігри. Не перевантажувати дитину навчанням до початку навчання шкільного, адже це прямий шлях до пригнічення пізнавального інтересу. Чинники вольової готовності дитини до школи Якщо ж пізнавальний інтерес збережено, то вольових зусиль для навчання дитині знадобиться набагато менше. Вольова готовність до школи – це здатність дитини «примусити» себе робити щось, що не викликає великого інтересу чи негайного задоволення. Воля також відповідальна за можливість дитини всидіти за партою упродовж уроку. Якщо вольова сфера недостатньо сформована, то починати процес навчання неймовірно важко для всіх. Що можуть зробити батьки для допомоги дитині: тренувати в дитини вміння чекати (витримувати чергу в крамниці, почекати до дня народження і тільки тоді отримати подарунок, почекати маму, коли вона зайнята тощо); створювати ситуації, де для досягнення результату потрібно багато витримки та зусиль, і якісно хвалити дитину за її перемоги. Чинники мотиваційної готовності дитини до школи Мотиваційна готовність також дуже важлива, хоча часто здається другорядним чинником. Але уявіть собі, як навчати дитину, яка абсолютно цього не хоче?! Або, не маючи уявлення про реальну школу, дитина думає, що це щось на кшталт розважального центру. Тоді вона буде неабияк розчарована. На співбесіді діти часто кажуть, що хочуть до школи, щоб учитися. Зазвичай, вони просто повторюють слова дорослих. Нормально, якщо перший час дитина йде до школи за приємними емоціями, спілкуванням, а саме пізнавальний інтерес проявляється у неї згодом у разі правильно організованого процесу навчання. Що можуть зробити батьки для допомоги дитині: Покажіть дитині, що таке школа: дивіться фільми, сходіть до школи, в якій навчалися ви самі, але оптимально – прогуляйтесь із дитиною школою, в якій вона буде навчатися. Намагайтеся уникати власних негативних відгуків про школу, сучасну систему освіти тощо. Дозвольте дитині сформувати власне ставлення. Чинники соціальної готовності дитини до школи Соціальна готовність означає, що дитина вміє спілкуватися з дорослими та дітьми адекватно ситуації. Тобто, з однолітками спілкування виглядатиме інакше, ніж із малознайомим дорослим. Якщо дитина відвідувала дитячий садок хоча б упродовж року (а дитина, яка часто хворіє – упродовж двох років), то ймовірніше, соціальна готовність буде сформована. Якщо ж ні, то: Батькам бажано простежити, чи має дитина досить досвіду спілкування з малознайомими людьми у різних ситуаціях. Також до початку шкільного навчання добре вирішити питання сепарації, відокремлення від батьків. Пам’ятати, що будь-яка дитина адаптується до нового соціального середовища легко, якщо в неї адекватно сформована прив’язаність до батьків. Чинники фізичної готовності до школи І, нарешті, про фізичну готовність до школи. Парадоксально, скільки малечі не готові до школи саме фізично, тоді як навчання із 6 років запроваджувалося спочатку саме через акселерацію (пришвидшене дозрівання) дітей. При оцінюванні фізичної готовності ми, передусім, дивимося на сформованість скелету. Приблизно в 7 років у фізичному розвитку дитини відбувається перехід на «новий рівень». Ми можемо спостерігати, що її руки стають пропорційно довшими щодо тулуба, з’являється талія, стають більш помітними колінні суглоби, активно йде заміна зубів. Ці зміни сигналізують, що внутрішні органи доформовані й організм дитини готовий пустити енергію в мозок і витримати навчальні навантаження. Що можуть зробити батьки: Давати дитині адекватні фізичні навантаження: спортивна секція або багато рухливих ігор із батьками або дітьми. Простежити, що всі навички самообслуговування сформовані. Топ-12 ознак готовності дитини до школи Дитина готова до школи, якщо: Її багато що цікавить, вона ставить запитання. Любить робити щось, може зайняти себе сама. Їй цікаво пізнавати нове. Вона робить висновки й умовиводи. Вона просить читати їй книжки й уважно слухає їх. Може спокійно почекати деякий час. Може цілеспрямовано йти до своєї мети. Дитину цікавить школа, вона хоче піти туди. Дитина легко встановлює контакт і нормально спілкується з іншими людьми. Грає в ігри за правилами, дотримується встановлених правил. Досить фізично розвинена, спритна. Має повністю сформовані навички самообслуговування. Дитина не готова до школи, якщо: Має серйозні логопедичні проблеми, які не розв’язали раніше (рекомендується консультація логопеда). Дитина часто хворіє (шкільне навчання бажано починати ближче до 7 років). Дитина завжди надає перевагу грі, навчальна діяльність її зовсім не приваблює. Психічні процеси (пам'ять, увага, мислення, вольові якості) не сформовані досить, щоби дитина могла витримувати навчальне навантаження*. Дитина має проблемну поведінку – агресивна, занадто тривожна, не дотримується правил поведінки тощо (рекомендується консультація психолога). Будь-які хронічні захворювання, стреси (розлучення батьків, госпіталізації дитини, втрата близьких) у дошкільному віці – це привід подумати про початок шкільного навчання ближче до 7 років. За допомогою фахівців і за підтримки батьків дитина впорається та після дошкільної підготовки буде готова сісти за парту, задоволена та зацікавлена у навчанні.

 

Дитячі ревнощі

Чим менший вік старшої дитини в момент народження малюка, тим прояви ревнощів у неї більш відверті і легше розшифровуються. Деякі діти стають агресивними по відношенню до немовляти, але ще частіше - до батьків. Інші будуть неусвідомлено копіювати поведінку новонародженого, щоб перевірити, чи їх люблять як раніше. Класичним симптомом в такій ситуації стає сечовипускання в ліжку, проте це може виразитися і в поновленні смоктання пальця або пустушки ...
. . . . . . . . . .

Як допомогти загоєнню цієї психологічної рани?

Не сваріть дитину, якщо вона робить дурниці. Спробуйте пояснити ситуацію, проілюструвавши її історією типу: "якщо ми любимо нашого кролика, так це зовсім не тому, що ми не любимо нашу собачку!"

Приділяйте час старшій дитині. Робіть певні речі вдвох, щоб показати наскільки вона важлива для вас.

Якщо різниця у віці між двома дітьми більше двох років, поводьтеся зі старшою дитиною як з великою. Нехай вона відчує переваги свого нового статусу, який дозволяє, наприклад, займатися "справами" з татом в той час, як ви займаєтеся немовлям.

Чого варто уникати

Не переселяйте старшу дитину в іншу кімнату відразу після народження малюка і кілька днів не водіть її в дитячий садок. Якщо переїзд в іншу кімнату необхідний, краще здійснити його до народження - в іншому випадку у дитини може скластися враження, що ви намагаєтеся від неї позбавитися.

Не дорікайте, якщо дитина опускається в своїй поведінці до рівня молодшої: знову бажає пити з пляшечки або мочиться в ліжко. Цей регрес абсолютно природний, і пройде дуже швидко. Не карайте, якщо старша дитина намагається застосовувати до молодшої заходи "фізичного впливу". Постарайтеся допомогти "висловити" свою агресивність, яка неминуче народжується в такій ситуації і вимагає розрядки.

Ваше слово - ласкаве і переконливе - прекрасно допоможе справі.

 

 

 

Карати не можна любити: кому поставте самі...

 

Іноді батьки карають дітей тому, що у них немає іншого інструменту впливу. Ставлячи дитину в кут або забороняючи інтернет на тиждень, вони розписуються у власній безпорадності і відсутності довірливих відносин з дитиною.

Багато батьків задаються питанням, чи потрібно карати дитину, і якщо так, то як взагалі це потрібно робити. В першу чергу необхідно зрозуміти, яку мету переслідують батьки, коли хочуть покарати дитину. Швидше за все, вони роблять це для того, щоб дитина усвідомила, що її вчинок не схвалюється батьками або суспільством, і щоб «більше так не робила».

Але тут батьки не зовсім праві. Дитина не тільки повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано», але і чому той чи інший вчинок не можна робити. Поставивши дитину в кут за те, що вона розбила вазу або вдарила молодшого братика, ви не досягнете цього ефекту.

ЯКЩО ВИ ЗАМІНИТИ ТЕРМІН «КАРАТИ» НА «НЕСТИ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СВОЇ ВЧИНКИ», ТО ЗМОЖЕТЕ УНИКНУТИ МАСИ НЕПРИЄМНОСТЕЙ, НАПРИКЛАД:

- хронічної тривоги у дитини через страх зробити що-небуть не так;

- формування у дитини звички обманювати, щоб уникнути покарання;

- агресивної поведінки відносно дорослих і однолітків через накопичену образу;

- низької самооцінки.

 

ЧИМ ЖЕ ЦІ ДВА ТЕРМІНИ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ОДИН ВІД ОДНОГО?

 

Покарання

- це завжди в тій чи іншій мірі обмеження або заподіяння фізичної та психологічної шкоди. Наприклад, дитина розбила вазу - ви на неї накричали і поставили в кут.

 

 

Відповідальність за свої вчинки

- це сформований причинно-наслідковий зв'язок між дією і її наслідком. Дитина розбила вазу (не важливо, спеціально або випадково) - попросіть її прибрати осколки і поясніть, що ця ваза дісталася вам від бабусі і дуже вам дорога.

 

Якщо раптом це була остання ваза в будинку і вам нікуди ставити квіти, то поясніть дитині, що вам доведеться взяти з сімейного бюджету деяку суму грошей. Тому на пару днів вона залишиться без солодощів, які так любить.

Спробуйте застосувати цей прийом до вашої взаємодії з дитиною і порівняйте з тим, як ви діяли раніше.

Використовуючи другу модель поведінки, ви можете майже повністю позбутися покарань. Покарання можна використовувати лише тоді, коли дитина, розуміючи наслідки, цілеспрямовано порушує встановлені вами або суспільством норми і правила. Але перед цим переконайтеся, чи адекватні ці норми. Може, справа не в дитині?

Як зрозуміти, що ваші вимоги до дитини адекватні?

Чи не вимагаєте ви від дитини більше, ніж вона може?

Іноді вимоги батьків до дітей завищені і не відповідають віку або особистісним особливостям (якостям) дитини. Якщо вона не вміє мити за собою посуд, то марно пояснювати наслідки того, що тарілка залишиться брудною. Спочатку навчіть її користуватися раковиною і миючим засобом.

Якщо ж дитина в магазині починає валятися по підлозі через не куплену шоколадку чи іграшку, постарайтеся з'ясувати справжню причину такої поведінки. Може, їй просто не вистачає вашої уваги або, навпаки, ви розбестили її тим, що ніколи і ні в чому не відмовляли.

Чи не намагаєтеся ви за рахунок дитини вирішити власні проблеми?

 

Дитячі травми у батьків ніхто не відміняв. Задайте собі питання, чи не намагаєтеся ви самоствердитися за рахунок дітей, заганяючи їх у вузькі рамки або ставлячи нереальні умови, а потім караючи за їх невиконання? Можливо, просто варто трохи послабити вудила і для початку вирішити свої власні проблеми.

Чи здатні ви самі вибудувати причинно-наслідковий зв'язок?

Перш за все батькам потрібно вміти відповісти на питання «для чого (навіщо) дитині робити або не робити той чи інший вчинок?». Тут важливо зрозуміти різницю між питаннями «навіщо» і «чому».

Питання «навіщо» передбачає наявність мети, таким чином ви відповідаєте собі на питання, чого конкретно ви досягнете тією чи іншою дією.

Простіше зрозуміти різницю на наступному прикладі:

- Чому я хочу навчити дитину прибирати за собою речі?

- Тому що так прийнято, і діти повинні привчатися до порядку.

Питанням «чому» батько сам заганяє себе в логічну пастку, виправдовуючи свої дії нічим не обґрунтованим відчуттям, що так правильно.

- Навіщо (для чого) я хочу навчити дитину прибирати за собою речі?

- Для того, щоб привчити її до порядку.

- Навіщо їй привчатися до порядку?

Не знаєте навіщо? І так сильно хочеться відповісти на питання - «тому що». Тому, що так прийнято ... Тому що так не красиво і так далі.

 

Можливо, справа в тому, що прибирання в кімнаті, недільна поїздка до бабусі або похід по магазинах більше потрібні вам, а не дитині. А якщо ці речі важливіші для вас, ніж для дитини, то не вимагайте, а просіть і домовляйтеся.

 

 

 

 

Як допомогти дитині адаптуватися в дитячому садку

Забезпечуємо психологічний комфорт

Ще до відвідування дитячого закладу слід пояснити дитині, що таке дитячий садок. А ще краще - наочно показати. Сходіть туди разом з малюком, подивіться на дітей під час прогулянки. Розкажіть, що ще вони роблять в саду (граються, їдять, сплять, співають пісеньки), і як це цікаво.

Можна пограти з дитиною "у садочок": взяти різних ляльок і розподілити між ними ролі: хтось із них буде вихователем, хтось малюком, хтось батьком. Вранці дорослі відводять дітей в садок. Там діти граються, їдять, сплять, гуляють. А ввечері мама обов'язково забирає їх додому. Ви можете проявити фантазію і придумати разом з малюком нескінченне число подібних ігор: можна "показувати в особах" ситуацію на ляльках, членах родини, розповідати казки власного творіння "про те, як одна дівчинка пішла в дитячий садок, і там їй було дуже весело" .

Коли відводите дитину в групу, намагайтеся не показувати їй своє хвилювання, яке у вас обов'язково виникне. При розставанні будьте спокійні, але тверді. Обов'язково скажіть, коли ви за нею прийдете (а то дитина, не дай Бог, вирішить, що її залишили з чужою тіткою назавжди) і вкажіть час приходу в доступній для її розуміння формі. Наприклад: "я прийду за тобою, коли ти пообідаєш", "коли ти разом з дітками підеш гуляти". Допомагає подолати стрес розставання звичний ритуал прощання (поцілунок, обійми, можливість подивитися на маму з вікна). Якщо малюк занадто болісно реагує на прощання, доручіть відводити дитину татові або бабусі.

Зустрічаючи дитину, питайте, як вона провела день, що робила, у що гралася. Разом обговорюйте події, що відбулися за час вашої розлуки. Хваліть за успіхи, давайте поради, якщо вважаєте, що дитина вчинила неправильно. Малюк у цьому випадку буде знати, що проблему, що виникла у садочку, батьки завжди допоможуть вирішити. Дитина буде відчувати, що в складних ситуаціях не самотня, їй є на кого покластися.

У період адаптації проводьте більше часу разом з малюком, намагайтеся після садка погуляти. Дитина отримає нові враження і відвернеться від негативних переживань. Потіште його чимось приємним. Проте зайві сильні емоції в цей час йому шкідливі. Тому на деякий час відмовтеся від походів у театр, кіно, цирк і навіть у гості. Телевізор також може викликати у малюка перезбудження, тому обмежте час перегляду телепередач до 10-15 хвилин за вечір.

Не рекомендується віддавати малюка в садок в період так званої "кризи трьох років". Нехай дитина піде трохи раніше - в 2,5 роки або вже до чотирьох років, коли кризовий період скінчиться.

Неодмінно хваліть малюка за те, що він відвідує дитячий садок. Скажіть йому, який він молодець. Адже він тепер дорослий і ходить в садок, зовсім як мама і тато на роботу.

Завжди шанобливо відзивайтеся про вихователя та персонал, що доглядає за дітьми. Ні в якому разі не критикуйте їх роботу при синові або дочці і не кажіть ніколи погано про сам дошкільний заклад (навіть якщо на те є підстави). Навпаки, намагайтеся сформувати у дитини позитивне ставлення до дитячого садка.

 

Давайте правильно спілкуватися з дітьми

«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям»

(С.Соловейчик)

Будь-який сильний тиск сприймається  дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:

Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»

Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».

На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно  реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.

Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей  панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!

Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони  починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.

Висловлюйте своє почуття без наказу або догани,  залишайте  за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

 

Щоб  успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:

 

1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»

2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».

3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».

Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:

• поводження дитини,
• почуття дорослого,
• наслідки поводження дитини для дорослих.

Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:

Якщо ти … (констатація вчинку дитини)

Я відчуваю … (констатація ваших переживань)

Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)

Радості і успіху вам дорогі батьки в дійсно людських  відносинах з дітьми! 

 

 

 

 

 

          Відомо, що процес адаптації – це постійний процес, який супроводжує людину впродовж усього життя. Науковці визначають адаптацію як пристосування будови і функцій організму, його органів і клітини до умов середовища, спрямоване на збереження рівноваги.
         
         Адаптація (з лат. «пристосування») – пристосування організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.

         Залежно від того, на якому рівні відбувається адаптація організму, існують декілька класифікацій цього процесу. В межах висвітлення проблеми адаптації дитини до умов дошкільного закладу слід зу¬пинитися на дослідженнях, автори яких доводять існування таких видів адаптації як фізіологічна та соціальна.

         Розглянемо більш докладно тлумачення цих термінів. Фізіологічна адаптація – реакція функціональних систем організму, яка найбільш повно відповідає потребам певної ситуації.

          Під соціальною адаптацією розуміють постійний процес активного пристосування індивіда до умов соціального становища, а також результати цього процесу .

         Відомо, що навіть незначні зміни умов життя маленької дитини викликають порушення її емоційного стану, сну, апетиту тощо. Саме тому створення умов для успішної адаптації є досить серйозною проблемою, яка хвилює лікарів, психологів, педагогів.

Які ж особливості формування здатності до адаптації у малюка?

         Слід зазначити, що народження дитини – це один з найяскравіших прикладів фізіологічної адаптації. Отже, системи дихання, кровообігу, травлення на момент народження повинні мати відповідний рівень готовності всіх адаптаційних механізмів. Дослідження доводять, що здоровий малюк має цей рівень готовності й достатньо швидко пристосовується до існування в нових для нього умовах. Звичайно, впродовж наступних років відбувається вдосконалення адаптаційних механізмів, формуються передумови соціальної адаптації.

        Які ж фактори можуть негативно вплинути на формування адаптаційних механізмів дитячого організму? Результати спостережень засвідчують, що, насамперед, це такі антенатальні фактори, як токсикози І, ІІ половини вагітності, гострі інфекційні захворювання, загострення хронічних захворювань, прийом ліків, стресові ситуації, шкідлива робота, вживання алкоголю, паління. Серед інтранатальних факторів ризику медики визначають наявність асфіксій у дитини, пологові травми, хірургічне втручання, несумісність за резус-фактором між матір'ю та дитиною тощо.

        Неабияке значення для формування адаптаційних механізмів дитини має і  постнатальний період. Саме тому такі фактори, як велика маса тіла дитини, захворюваність упродовж 1 місяця життя, вживання матір'ю алкоголю, паління під час вигодовування дитини, штучне вигодовування, наявність хронічних захворювань, затримки нервово-психічного розвитку можуть стати гальмом у формуванні та розвитку адаптаційних механізмів. Серед соціальних слід звернути увагу такі фактори ризику, як незадовільні матеріально-побутові умови життя,  конфлікти в сім'ї, відсутність батька чи матері.

          Впродовж дошкільного дитинства малюк неодноразово реалізує власні адаптаційні можливості – це  і прихід до дитячого садка, і перехід із однієї групи в іншу, а потім і в школу. Не потребує доказу той факт, що до дитячого садка дитина повинна приходити з прогнозом на адаптацію. Якщо ж прогноз відсутній, його складає лікар дошкільного, закладу разом із психологом. Згідно з прогнозом вони визначають особливості організації режиму, харчування, сну кожної дитини. Саме цими призначеннями бажано керуватися вихователям під час адаптації малюка до умов дошкільного закладу. 

        Звикання дитини до нових умов супроводжується порушенням сну, апетиту, загальним ослабленням організму, негативних емоцій, що передається цілою палітрою плачу від скиглення де ревіння. Супутником негативних емоцій є страх – джерело  стресового стану дитини. На жаль, у період адаптації прояв малюком позитивних емоцій є дуже рідкісним явищем. Окрім цього, порушується функціональний стан нервової системи – деякі діти кличуть матір, не можуть заснути тощо, інші – тривалий час перебувають у загальмованому стані, неохоче спілкуються з дорослими й однолітками,  а іноді зовсім мовчать. Спостерігаються зрушення і в деяких вегетативних реакціях, а саме: втрачається вага, загострюються алергічні реакції, раптово підвищується температура тіла тощо. Досить часто у дітей порушуються   вже   набуті    культурно-гігієнічні   навички, знижується імунітет.

         Хоча ці негативні прояви зустрічаються не у всіх дітей і є тимчасовими, не звертати уваги на них не можна, адже вони свідчать про порушення нормального функціонування кори великих півкуль, негативно впливають на поведінку дитини. Такі зміни пояснюються перебудовою звичного динамічного стереотипу поведінки, набутого під впливом домашніх умов, на новий стереотип в умовах дошкільного закладу.
  
         Розрізняють три ступені адаптації: легкий, середній і важкий.

 

Легкий ступінь адаптації

         За легкої адаптації впродовж місяця у дитини нормалізується поведінка. Малюк починає спокійно чи радісно ставитися до дитячої групи. Настрій бадьорий, проявляє зацікавленість довколишнім, у поєднанні з незначним ранковим плачем. Апетит погіршується, проте не дуже і на кінець першого тижня стає звичайним, сон поновлюється протягом 10-15 днів.

         Стосунки з рідними за легкої адаптації у дитини не порушуються, малюк легко прощається вранці, швидко відволікається, його цікавлять й інші дорослі, він доволі активний, але не збуджений. До дітей в групі може бути байдужим або зацікавленим. Інтерес до навколишнього поновлюється впродовж 2-3 тижнів з допомогою дорослого.

         Мова загальмовується, але дитина відгукується і виконує певні прохання чи вказівки дорослого. До кінця першого місяця поновлюється активне мовлення.

         Зниження захисних сил організму значно не виражено і до кінця 2-3 тижня відновлюється. Хворіє не більше разу на місяць, тривалістю не більше десяти днів, без ускладнень.

Середній ступінь адаптації

         Під час адаптації середнього ступеня порушення в поведінці і загальному стані дитини виражені виразніше і триваліше. Сон нормалізується лише через 20-40 днів, якість сну теж незадовільна. Апетит поновлюється в такі самі строки. Настрій нестійкий впродовж всього місяця, значно знижується активність: малюк стає плаксивим, малорухливим, не намагається досліджувати нове оточення, не використовує набутих раніше побутових навичок. Мова або не використовується, або знижується. У грі дитина також не застосовує набутих навичок, гра ситуативна. Всі ці зміни тримаються протягом 5-6 тижнів.

          Ставлення дитини до близьких – емоційно-збуджене (плач, крик під час розлучення). Ставлення до дорослих вибіркове. Ставлення до дітей, як правило, байдуже, проте може бути й зацікавленим.

         Захворюваність – до двох разів, терміном не більше 12 днів, без ускладнень. Вага не змінюється або дещо знижується. З'являються ознаки невротичних реакцій: вибірковість у ставленні до дорослих і однолітків, спілкування лише за певних умов.

Важкий ступінь адаптації

         Особливу тривогу викликає стан важкої адаптації. Дитина починає тривалий час і важко хворіти, одне захворювання майже без перерви змінює інше, захисні сили організму підірвані і вже не виконують своєї ролі – не запобігають численним інфекційним захворюванням, з якими постійно доводиться стикатися малюку. Це несприятливо позначається на його фізичному і психічному розвиткові.

         Інша форма перебігу важкої адаптації – неадекватна поведінка дитини, яка межує з невротичним станом. Дитина погано засинає, сон короткий, скрикує, плаче уві сні, прокидається зі слізьми. Сон чутливий, короткий. Апетит погіршується сильно і надовго, дитина може відмовлятися від їжі або блювати за спроби її нагодувати, можуть виникати функціональні порушення випорожнень, безконтрольні випорожнення.

          Під час періоду неспання дитина пригнічена, не цікавиться оточенням. Ставлення до дітей відчужене, однолітків уникає або проявляє агресію. Ставлення до близьких емоційно-збуджене, позбавлене практичної взаємодії. Не реагує на запрошення взяти участь у будь-якій діяльності. Мовою не користується або простежується затримка мовленнєвого розвитку на значний період. Немає настрою, дитина тривалий час плаче, напружено стискає у кулачку носову хустинку чи домашню іграшку. Нам, дорослим, важко усвідомити ступінь її страждань.

         Слід пам’ятати, що дитина, яка бурхливо виражає свій протест проти нових умов криком, голосним плачем, вередуванням, чіпляється за маму, падає в сльозах на підлогу, незручна і бентежлива для батьків і вихователів, проте викликає менше хвилювань у дитячих психологів і психіатрів, ніж дитина, яка ціпеніє, стає байдужою до того, що з нею відбувається, до їжі, мокрих штанців, навіть холоду. Така апатія є типовим проявом дитячої депресії.

         Отже, ви вже зрозуміли, що адаптація дитини до нових для неї умов середовища – важкий та болючий процес. Тепер ви знаєте, що відбувається з дитиною, з її поведінкою.

         Звикання до дошкільного навчального закладу залежить також від типу темпераменту. Гірше за інших почуваються діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. Найлегше пристосовуються діти-сангвініки.

         Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

        Отже, соціально-психологічна адаптація до дитячого садка відбувається неоднаково у різних дітей, відповідно до віку, типу вищої нервової системи, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку в дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері.

 

1.    Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.
 

2.    Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.
 

3.    Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.
 

4.    Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!
 

5.    Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.
 

6.    Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.
Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.
 

7.    Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.

1.    В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.
 

2.    Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.
 

3.    Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4.    Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.
 

5.    Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.
 

6.    Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.
 

7.    Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.
 

8.    Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.
 

9.    Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!
 

10. Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11. Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.
 

12. Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.
 

13. Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.
 

14. Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

            Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

            Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.
 

1.    Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2.    Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж¬день?

3.    Чи спокійно лягає спати?

4.    Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5.    Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6.    Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7.    Чи завжди треба приглядати за нею?

8.    Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9.    Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10. Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи, що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11. Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потребує від Вас підтримки?

12. Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

            Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

 

 

 

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

 

 

Дитяча агресія. Що робити?

 

Швидко реагуйте
Коли малюк поводиться неправильно, відразу скажіть йому про це. Але не робіть це публічно, не обманюйте малюка. Кращий варіант — відведіть його в сторону і постарайтеся показати зв’язок між його поведінкою і справжніми і можливими наслідками. Поясніть, що якщо він штовхається або б’ється, то пропустить все найцікавіше.

 

Не будьте агресивні самі
Як би ви не сердились, постарайтеся не кричати, не шльопати і не лаяти дитину за непослух. Ви самі демонструєте дитині, що в разі, коли людина злиться — агресія допустима.

 

Обговорюйте ситуацію

Не відкладайте з’ясування ситуації на вечір або на наступний день. Кращий момент для розмови — через півгодини-годину після події. Дитина вже заспокоївся і прийшов до тями, але він ще не забув, що сталося. Запитайте, що спричинило спалах гніву і злості. Поясніть, що іноді сердитися — це нормально, а штовхатися або кусатися — неприпустимо в будь-якій ситуації. Запропонуйте інші варіанти, як можна відреагувати: штовхнути м’ячик, сказати про свої почуття, переключитися на іншу діяльність, щоб гнів охолов.

 

Розвивайте відповідальність
Коли в пориві гніву малюк щось розкидав або зламав, він повинен все відновити і привести в порядок. Зламав іграшку — покажіть, як її склеїти. Розкидав конструктор — поясніть, що потрібно все покласти на місце. Це не повинно виглядати як покарання. Кроха повинен зрозуміти, що це нормальні наслідки після агресивної поведінки. Будь-яка людина щось виправляє, якщо зіпсував. Дитина також повинен розуміти, що за агресивну поведінку потрібно вибачатися. Допоможіть малюкові: знайдіть разом потрібні слова, відведіть за руку до скривдженого однолітка. Такий урок напевно запам’ятається.

 

Хваліть дитину за хорошу поведінку
Намагайтеся бачити не тільки погане. Відзначайте і хваліть малюка, коли він веде себе добре: проявляє терпіння і витримку, відступає або допомагає комусь. Говоріть, що ви раді за нього. Завжди пояснюйте, що він зробив правильно: «Було так добре з твого боку — поступитися Маші свою чергу погойдатися на гойдалках!». Можете навіть завести календар з наклейками, якими будете відзначати всі дні, коли малюк зміг впоратися з собою і впоратися з гнівом.

 

Контролюйте комп’ютер і телевізор
Багато передач, навіть дитячі, рясніють погрозами, сварками і криками. Контролюйте, що дивиться ваша дитина. Якщо ви побачите на екрані ситуацію, яку не схвалюєте, обговоріть її з дитиною, поясніть, що так чинити негарно. Комп’ютерні ігри теж можуть нести агресію. Проконтролюйте, щоб дитина не захоплювався такими іграми.

Зрозумійте головне, дитяча агресія — це страх або невпевненість дитини. Ваше завдання як батьків допомогти малюкові знайти інші способи впоратися з переляком або неприємною ситуацією — більш правильні і спокійні.

 

Згодом малюк переросте агресивна поведінка. Він навчиться вирішувати спірні питання не шляхом капризів або куркулів, а словами.

 

Рекомендації батькам з виховання обдарованої дитини

 

1. Дитина це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та апробації, це не іграшка і не втіха, не «помічник» на старість. 2. Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям. Не задовольняйте власні емоції за рахунок дітей. 3. Допомагайте, але не заважайте їм самим робити свій вибір. 4. Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю. 5. Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору. 6. Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри. 7. Виховуйте дитину в гармонії з природою. 8. Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямках творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки. 9. Спонукайте до праці, примушуйте виконувати певну роботу, навіть інколи за рахунок свого часу. 10. Радійте успіхам ваших дітей. 11. Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.